1 янв. 2021 г.

Математичний календар на січень

2 січня 1938 року народився Анато́лій Миха́йлович Само́йленко — український математик. Від 1978 член-кореспондент, тепер академік НАН України. Директор Інституту математики НАН України. У 1963–1974 рр. і з 1987 р. А.М.Самойленко працює в Інституті математики НАН України (з 1987 р. – завідувач відділу звичайних диференціальних рівнянь, з 1988 – директор інституту). Одночасно з 1967 р. – у Київському університеті (з 1974 – завідувач кафедри) та з 1998 – завідувач кафедри диференціальних рівнянь Національного технічного університету України “КПІ”. Перші наукові праці вченого з’явились у 1961 р. За короткий час А.М.Самойленко став одним із провідних фахівців з якісної теорії звичайних диференціальних рівнянь і теорії нелінійних коливань. Спираючись на класичні досягнення попередників, він провів оригінальні й глибокі дослідження і побудував теорію збурення інваріантних тороїдальних багатовидів динамічних систем, створив нові та розвинув відомі асимптотичні методи нелінійної механіки, розробив теорію багаточастотних коливань. Його досягнення у створенні нових напрямів дослідження знайшли міжнародне визнання. У світовій математичній літературі з’явились терміни “функція Гріна-Самойленка”, “чисельно-аналітичний метод Самойленка” та ін. А.М.Самойленко – автор близько 400 наукових праць, у тому числі 30 монографій і 15 навчальних посібників. Багато його праць перекладено іноземними мовами і видано за кордоном.

3 січня 1917 року народився Юрій Олексійович Митропольський - український математик і механік, академік АН СРСР (1984) і НАН України (1961), іноземний академік-кореспондент Академії наук у Болоньї (Італія, 1971), Герой України, Герой Соціалістичної Праці, Заслужений діяч науки УРСР, доктор технічних наук, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові. є автором понад 750 наукових праць. Серед його учнів — 25 докторів і 100 кандидатів фізико-математичних наук. Неможливо охопити той величезний внесок у розвиток сучасної науки, що мають ідеї та результати досліджень, які проводив Юрій Олексійович. За роки своєї майже 60-річної наукової діяльності Ю.О.Митропольський отримав фундаментальні наукові результати в галузі асимптотичних методів нелінійної механіки, якісного аналізу нелінійних систем диференціальних рівнянь при збуреннях, дослідженні коливних процесів у нелінійних системах.

4 січня 1643 року народився Ісаа́к Н'ю́тон — англійський учений, який заклав основи сучасного природознавства, творець класичної фізики та один із засновників числення нескінченно малих. У книзі «Математичні начала натуральної філософії» Ньютон сформулював закони руху, відомі як закони Ньютона й закон всесвітнього тяжіння, які стали основою наукового світогляду впродовж трьох наступних століть і мали великий вплив не тільки на фізику, а й на філософію. Використовуючи свою теорію Ньютон зумів пояснити закони Кеплера, що описують рух планет навколо Сонця, чим заперечив останні сумніви щодо геліоцентричної системи світобудови. Ньютон побудував перший телескоп-рефлектор і розвинув теорію кольору на основі спостережень розщеплення білого світла в спектр в оптичній призмі. Він сформулював емпіричний закон теплообміну й побудував теорію швидкості звуку. У математиці Ньютон паралельно з Готфрідом Лейбніцом розвинув числення нескінченно малих, працював з рядами, узагальнив біном Ньютона та запропоновував метод Ньютона розв'язування нелінійних рівнянь. Ньютон закінчив Кембриджський університет і був у ньому професором математики. Він був президентом Королівського наукового товариства і членом парламенту. Він служив уряду Англії як доглядач, а з 1699 року директор Королівського монетного двору. На честь Ісаака Ньютона названо одиницю сили в Міжнародній системі одиниць — Ньютон. Ньютон був першим в Англії, кого висвятили в лицарі за наукові заслуги. З 1699 року Ньютон був іноземним членом Французької академії наук. Для світу Ісаак Ньютон став еталоном наукових заслуг. Ньютоном хімії називали пізніше Генрі Кавендіша, Ньютоном електродинаміки — Анре Ампера, Ньютоном 20 століття — Альберта Ейнштейна.

14 січня 1901 року народився Альфред Та́рський — видатний польсько-американський логік, математик, засновник формальної теорії істинності. Йому належить вагомий внесок у теорію моделей, у теорію понять, у розвиток алгебраїчних методів вивчення предикатів, у багатозначну логіку та інші розділи математичної логіки й основ математики. Він став засновником формальної семантики. У роботі «Поняття істини у формалізованих мовах» Тарський дав класичне визначення поняття істини для великої групи формалізованих мов. Йому належить ряд досліджень в галузі методології дедуктивних наук. Роботи Тарського з семантики й металогіки помітно вплинули на розвиток семіотики й слугували зразком застосування формальних методів для аналізу змістовних проблем і теорій. З 1939 — професор Гарвардського і Каліфорнійського університетів (США). Створив теорію семантичних моделей, сформулював дефініції ряду понять, в тому числі семантичну дефініцію істини для дедуктивних наук. Разом зі Стефаном Банахом розвивав дослідження з теорії ансамблів. Опублікував понад 150 робіт, включно з 9 книгами. Член Польської Академії наук і Національної Академії наук США. Тарського визнано одним з чотирьох найвидатніших логіків всіх часів[Джерело?]. Іншими трьома були: Арістотель, Фреге і Гедель. З цього переліку Тарський був найпрацьовитішим, бо лише зібрання його статей налічує 2500 сторінок, більшість з них по математиці. Тарський вніс вагомий внесок у багато галузей математики, таких як: теорію множин, теорію міри, топологію, геометрію, класичну та універсальну алгебру, алгебраїчну логіку, різних галузей формальної логіки і метаматематики. Він створив аксіоми для «логічного наслідку». З цього всього можна зробити висновок, що Альфред Тарський дійсно був видатною особистістю і слугує нащадкам зразком для наслідування.

15 січня 1850 року народилася Софі́я Васи́лівна Ковале́вська — математик, письменниця і публіцист, походить з білоруської шляхти. Професор Стокгольмського університету. Авторка праць з математичного аналізу (диференціальні рівняння і аналітичні функції), механіки і астрономії. Перша жінка, що отримала звання професора математики у Європі.

19 січня 1912 року народився Леоні́д Віта́лійович Канторо́вич — російський економіст. Канторович — першовідкривач лінійного програмування у світовій науці. У книжці «Економічний розрахунок найкращого використання ресурсів» (1959) застосував власну теорію лінійного програмування для дослідження широкого кола проблем планування. Разом з В. Німчиновим засновує в 1958 р. Лабораторію із застосування статистичних і математичних методів у економіці. Того ж року Канторовича обирають член-кореспондентом, а в 1964 р. — дійсним членом Академії наук СРСР. За внесок у теорію оптимального розподілу ресурсів Леоніду Канторовичу та Тьяллінгу Купмансу в 1975 р. було присуджено Нобелівську премію. Л. Канторович серед усіх Нобелівських лауреатів — єдиний професійний математик.

20 січня 1775 року народився Ампе́р Андре́-Марі́ — французький фізик і математик, творець основ електродинаміки. Одиниця виміру сили електричного струму СІ ампер названа на його честь. Створив першу теорію, яка виражала зв'язок електричних і магнітних явищ. Йому належить гіпотеза (в розвитку) про природу магнетизму, яка значно вплинула на розвиток учення про електромагнітні явища: магнітні властивості тіл зумовлені наявністю в них молекулярних електричних струмів. Математика, механіка і фізика зобов'язані Амперу важливими дослідженнями; його електродинамічна теорія здобула йому незгасну славу. Різносторонній талант Ампера не залишився байдужим і до хімії, яка відводить йому одну з почесних сторінок і вважає його, спільно з Авогадро, автором найважливішого закону сучасної хімії. На честь цього ученого одиниця сили електричного струму названа «ампером», а вимірювальні прилади — «амперметрами».

23 січня 1862 року народився Давид Гільберт — німецький математик. У 1910—1920-их роках (після смерті Анрі Пуанкаре) був визнаним світовим лідером математиків. Давид Гільберт був математиком-універсалом. У 1897 році вийшла його монографія «Zahlbericht» («Доповідь про числа») з теорії алгебраїчних чисел. На Другому Міжнародному конгресі математиків у Парижі у 1900 році Гільберт сформулював 23 важливих математичних проблеми, розв'язання яких, на його думку, сприяло б подальшому розвитку математики. З 1902 року Гільберт стає редактором найавторитетнішого математичного журналу «Mathematische Annalen». У 1910-х роках Гільберт створює сучасний функціональний аналіз, запровадивши поняття гільбертового простору. Одночасно він консультує Ейнштейна і допомагає йому в розробці чотиривимірного тензорного аналізу, який є основою Загальної теорії відносності. Його ім'я зустрічається майже в усіх розділах сучасної математики.

25 січня 1736 року народився Жозе́ф-Луї́ Лагра́нж — французький математик, фізик і астроном італійського походження. Член (1759), президент (1766–1787) Берлінської АН, іноземний почесний член Петербурзької АН (1776), член Бюро довгот в Парижі (1795). Лагранж працював у багатьох областях математики, розвинув нову галузь — варіаційне числення, зробив великий вклад в теорію диференційних рівнянь і методів апроксимації функцій. П'ять робіт Лагранжа були відзначені преміями Паризької АН: про лібрацію Місяця (1764), про рух супутників Юпітера (1766), про завдання трьох тіл (1772), про вікове прискорення Місяця (1774) і про обудження кометних орбіт (1778). Лагранжу належать понад 100 математичних праць, багато з них були трактатами, й усі публікації відзначалися найвищою якістю. Але найвизначнішим твором Лагранжа стала «Аналітична механіка», надрукована в 1787 р. В цій роботі вчений узагальнив свої дослідження з класичної механіки й надав цій науці елегантної й довершеної форми.

27 січня 1832 року народився Лью́їс Ке́ррол — англійський письменник, математик, філософ, логік, англіканський клірик (священик, теолог) і фотограф. Найвідоміші літературні твори Керролла: «Пригоди Аліси у Дивокраї» і продовження «Аліса в задзеркаллі», а також поеми «Полювання на Снарка» і «Бурмоковт». Легкість у грі слів, логіці й фантазії задовольняють широку читацьку аудиторію, починаючи від дітей, закінчуючи літературною елітою. Разом з тим, його твори глибоко пов'язалися з сучасною культурою: вони прямо вплинули на творчість багатьох митців — утворилися спільноти, присвячені отриманню естетичного задоволення, сприянню поширення творів і дослідженню життя автора в багатьох країнах світу, зокрема в Північній Америці, Японії,

Великобританії і Новій Зеландії. У біографії Керрола є багато запитань, унаслідок чого виник термін «Міф Керрола».